ПОБІЛУВА́ТИ, ую, уєш, док., перех.
1. рідко. Те саме, що побілити 1. Олеся звеліла в суботу побілувати прихожу й світлицю (Нечуй-Левицький, III, 1956, 135); Треба вчасно побілувати [аеродромний знак] вапном, бо він швидко линяє, заноситься піском та курявою (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 294).
2. спец. Обдерти шкуру із забитої тварини. — Я послав уже дружину і свояченицю, — сказав Степан. — Вони з пастухом побілують корів, а ввечері я м’ясо привезу (Володимир Гжицький, Чорне озеро, 1961, 59).