ПОБІ́ЧНИЦЯ, і, жін., рідко. Те саме, що бильце. Ударила [щука] хвостом об воду — став такий міст, що й у царя нема такого: палі срібні, побічниці золоті, а поміст склом настелений, — як ідеш, так мов у дзеркалі (Українські народні казки, 1951, 178); Вона напруго кинулася в ліжку.. і, вдарившися одною рукою о дерев’яну побічницю ліжка, закричала (Іван Франко, VII, 1951, 7).
ПОБІЧНИЦЯ
Тлумачення слова