ПОБЕРЕГТИ, ежу, ежеш; мин. ч. поберіг, регла, ло; док., перех.
1. Не допустити даремного витрачання чого-небудь; приберегти. [Бугров:] Киньте [стріляти], поручику, побережіть набої (Іван Микитенко, I, 1957, 293).
2. Поставитися дбайливо до кого-, чого-небудь, запобігаючи чомусь. Марію я просто жалів, як молоде, наївне дівча. Волів поберегти її від Івана (Анатолій Хорунжий, Ковила, 1960, 50).
Поберегти себе — те саме, що поберегтися 1. [Бичок:] Гріх тобі так за одною дитиною піклуватися.., а про других забувати, а у тебе ще їх трійко, треба поберегти себе задля того дріб’язку (Марко Кропивницький, I, 1958, 467).