ПО-ДУРНОМУ, присл., розм.
1. Не так, як треба; нерозумно, необдумано, необачно. От радиться громада стала — Кому б то пасічником буть? Лисичка зараз і вгадала: «Ведмедика кликнуть!» — Послухали і по-дурному Постановили, що нікому Так не впадає, як йому (Леонід Глібов, Вибр., 1951, 56); — Та не хили ти голови так. Тихоне. Вийшло так якось по-дурному (Андрій Головко, II, 1957, 84);
// Безглуздо. Тільки Тоня як гляне із степу в той бік, то мимоволі здригнеться: так по-дурному могли б загинути вони там [на судні] із Віталиком (Олесь Гончар, Тройка. 1963, 316);
// Як дурень, подібно до дурня. — Як вас тільки жінка й земля терплять? — Якось уже терплять, — по-дурному засміявся управитель (Михайло Стельмах, I, 1962, 583).
2. Даремно, марно, по-пустому. — Чого це Шарка гавкає? — подумала Стручиха. — Вона по-дурному ніколи не гавкає (Борис Грінченко, II, 1963, 299); Він тільки дивився за тим, щоб жоден гвіздок.. не був забитий по-дурному, щоб тапчани робились на совість (Юрій Збанацький, Сеспель, 1961, 50).