ПЛУЖО́К, жка, чол.
1. Зменш.-пестл. до плуг 1. Та бодай воли дужі були, А плужок уломився, Ой, щоб мій милий, ой, чорнобривий, Та й додому прибився (Українські народні ліричні пісні, 1958, 156); За плугом Антін іде.. і на руках несе легкий дерев’яний плужок, щоб, не дай бог, не зачепив мертвого шару землі (Степан Чорнобривець, Визволення, 1949, 69).
2. Невеликий кінний або ручний культиватор. Він робить плужок, яким можна підпушувати в молодому саду міжряддя (Олесь Донченко, V, 1957, 205).