ПЛО́МБА, и, жін.
1. На зачинених дверях приміщень, вагонів або на машинах, приладах і т. ін. — заборонний знак (із шматочка свинцю або іншого пластичного матеріалу) з клеймом, відбитком печатки. Я почав навіть збирати по смітниках коло крамниць олов’яні пломби (Степан Васильченко, Незібрані твори, 1941, 159); Я.. розглядаю пломбу, що висить на вагонному запорі (Петро Колесник, На фронті.., 1959, 98).
2. Шматочок твердої речовини, яким закривають отвір у зіпсованому зубі. Зубний лікар школи у хворий зуб Юркові пломбу поставив (Вечірній Київ, 16.I 1963, 4);
// Шматок затверділої пластичної речовини, яким закривають отвір у чому-небудь.