ПЛОДИТИ, плоджу, плодиш, недок., перех.
1. Давати потомство, народжувати (звичайно у великій кількості). [Музиченко:] Ви довели сина до півшляху і кинули його на роздоріжжі: іди, мовляв, куди очі втраплять… Як так з дітьми поводитись, то навіщо їх і плодить? (Марко Кропивницький, IV, 1959, 228); — Як же виходити [заміж] Насті? Та й чого їй виходити — старців плодити?! (Андрій Головко, II, 1957, 513);
// Приносити урожай, давати плоди, овочі. Цей безмірний світ — мир тілько задля тебе! Все живе, що родить і плодить сира земля, твої слуги, тобі на потребу!.. (Панас Мирний, IV, 1955, 323); — Хто все плодить: Груші, сливи, огірочки? — А без мене, — дощ доводить, — Враз пов’януть всі садочки! (Павло Грабовський, I, 1959, 452);
// Розмножувати, розводити у великій кількості (тварин, рослини). — Очолюй, — сказали йому, — інкубатор. Й себе покажи як господар-новатор!.. В підмогу дали на цю тему брошуру, Послали плодити курчат Мацапуру (Степан Олійник, Вибр., 1959, 255).
2. перен. Сприяти появі, виникненню чого-небудь у великій кількості. Плодіть, добродію, і засівайте найбільше, я певний, що з того засіву будуть колись великі жнива задля нашого рідного краю (Панас Мирний, V, 1955, 378); [Римар:] На душі таке, немов усіх обдурюєш. Та, певне, так воно й є. Папір вивчаєш, — папір і плодиш (Михайло Стельмах, Зол. метелиця, 1955, 10);
// Бути причиною виникнення кого-, чого-небудь; породжувати. Невсипуча праця,.. втомляючи тіло, плодить засоби нової сили й енергії (Іван Франко, III, 1950, 93); Таких сиріт він бачив у кожному селі, піклувалися ними шпиталі при церквах, а плодила війна (Петро Панч, Гомон. Україна, 1954, 137).