ПЛОДЮ́ЧИЙ, а, е.
1. Який швидко розмножується, дає численне потомство (про тварин, рідше про людей). Серед свійських тварин однією з найбільш, плодючих і скороспілих м’ясних тварин, як відомо, є свиня (Наука і життя, 9, 1956, 22); — Втечеш, коли дружина наплодила з півдесятеро.. — А чого ж ти такий плодючий! (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957, 274);
// Який дає багато плодів; урожайний. Ще ні на чиєму полі не було такої доброї пшениці, як у Оришки, нічия огородина не задалася така плодюча (Панас Мирний, IV, 1955, 211); Зумій же чуть, як переходять соки Крізь дерево плодюче та високе (Максим Рильський, I, 1956, 62).
2. Здатний давати й живити багату рослинність; родючий. Мої думки снувалися довгими скибами плодючої ріллі (Василь Стефаник, I, 1949, 174); Із чорної, плодючої землі густо та зелено — сходи (Андрій Головко, II, 1957, 78);
// Який має такий ґрунт (про місцевість, край і т. ін.). Отака ти [моя земле] у мене плодюча (Андрій Малишко, За.. морем, 1950, 163).