ПЛЯМИТИ, млю, миш; мн. плямлять; недок., перех.
1. Покривати плямами, лишати на чому-небудь плями. Кров підсиненими смугами плямить щоки (Михайло Стельмах, I, 1962, 383);
// Забруднювати що-небудь. Дарці аж жаль зробилося плямити адресою листівку (Ірина Вільде, Повнолітні діти, 1960, 4).
2. перен. Те саме, що плямувати 2. [Старий раб:] Не заздри, брате, не губи душі, святої чистоти їй не плями (Леся Українка, II, 1951, 226); — Ти не повинна забувати, що не маєш ніякого права плямити свій клас (Олесь Донченко, II, 1956, 403).
3. перен., рідко. Те саме, що плямувати 3. Кріпак Шевченко панство п’яне Плямив у вогняних словах… (Василь Еллан, I, 1958, 240).