ПЛЕ́КАНЕЦЬ, нця, чол., розм.
1. Те саме, що пестун 1; мазун. Він одинак, плеканець у своїх батьків.
2. Те, що є чи було об’єктом догляду, піклування. — Вчасно посіяли, Прошарували упору, Попроривали — Пішли наші плеканці вгору! (Іван Вирган, В розповні літа, 1959, 134).