ПЛАНЕ́ТНИК, а, чол., заст.
1. Астроном.
2. Той, хто вгадує майбутнє на підставі розташування й руху зірок; астролог. Іван.. кликав на тайну вечерю до себе всіх чорнокнижників, мольфарів, планетників всяких (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 335); — Буде планетником, що знатиме не тільки те, що було, що є, ай що буде (Петро Колесник, Терен.., 1959, 8).