ПЛА́ЧУЧИЙ, а, е, рідко.
1. Дієпр. акт. теп. ч. до плакати 1. І пригадалася йому та дівчина плачуча… (Марко Вовчок, I, 1955, 148).
2. у знач. прикм. Який буває під час плачу. Хлопчик нічого не хотів слухати. Плачучим голосом допитувався, де його мама (Євген Кравченко, Квіти… 1959, 32).