ПЛАЧЛИ́ВИЙ, а, е.
1. Який буває під час плачу (про голос, звуки). — Давай хліба, давай, змилуйся надо мною! — лебедів плачливим голосом Бовдур (Іван Франко, I, 1955, 302); Гутманів голос спадає до плачливого шепоту, до якоїсь безутішної скарги на життя (Петро Колесник, На фронті.., 1959, 188);
// Супроводжуваний плачем. — Цій жінці потрібна швидка лікарська допомога. В неї вмирає дитина, — переклав Саїд Алі плачливий лемент (Іван Ле, Міжгір’я, 1953, 35).
2. Сповнений безнадією, смутком, жалем; перейнятий чутливістю, сентиментальністю. Свічки ряснії в церкві тій палали, куривсь кадила запахущий дим, плачливі співи серце розбивали (Іван Франко, XIII, 1954, 131).