ПЛА́ЧЕНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до платити 1—3;
// плачено, безос. присудк. сл. — Уже що тим докторам плачено.. — не злічити! (Леся Українка, III, 1952, 603); * Образно. — За кожний цей кілометр великою кров’ю плачено, — несподівано гірко озвався Кукурєчний (Леонід Первомайський, Дикий мед, 1963, 485).
2. у знач. прикм., рідко. Те саме, що платний 2. Ті слова нищівні Галонові Не до серця зрадникам-піїтам, Зашипіли ватіканські гноми, Плачені, співці митрополита (Любов Забашта, Калин. кетяг, 1956, 127).