ПІВСЛОВА

ПІВСЛОВА, невідм., сер. Половина слова або неповне (недоговорене чи недописане) слово. Щоб ні наслідників, ні друзів не було, Що дожидаються від мене ще півслова (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 397); — Дайте чесне піонерське, що нікому не скажете й півслова, — зиркнув на друзів Льошка (Юрій Мокрієв, Острів.., 1961, 9).
♦ З півслова — зразу, без довгих пояснень. Недарма вони були друзі — з півслова, з натяку розуміли один одного (Андрій Головко, I, 1957, 282); Він завжди захоплювався її топкою здібністю вгадувати його думки й почуття з півслова (Олесь Донченко, VI, 1957, 194); Ні півслова — жодного слова, нічого. — Невже ти не підеш за мене? — одразу жахається Левко і тільки тепер згадує, що він же перед цим ні півслова не говорив Христині (Михайло Стельмах, I, 1962, 537); Хоч [би] півслова — хоч що-небудь (промовити, сказати). Хоч би півслова промовив [Василь]: голову посупив, руки поклав під стіл і ні до кого нічичирк (Квітка-Основ’яненко, II, 1956, 28); Той, хто сказав би хоч слово, хоч півслова проти Марини, не міг би більше зватись його другом (Любомир Дмитерко, Наречена, 1959, 152).