ПІТНИ́Й, а, е.
1. Укритий потом; спітнілий. Пахло.. брудними й пітними ногами в драних панчішках… (Андрій Головко, I, 1957, 56); Ще раз ударив грім, іще раз насторожено запряли вухами пітні коні (Михайло Стельмах, II, 1962, 267);
// Просякнутий потом. Ніяковість палила Анатолієві щоки. М’яв у кишені пітну двадцятьп’ятку, не знаючи, як віддати її (Юрій Мушкетик, Серце.., 1962, 279).
2. Вкритий краплями осілої пари; запітнілий. Пітні шибки;
// Вологий, сирий (про землю). Коли він вийшов у сад і глибоко вдихнув солодко теплі пахощі пітної землі, його розчулення відразу зникло (Максим Горький, Діло Артам., перекл. Варкептіп, 1950, 60).