ПІСНЯ́Р, а, чол.
1. Автор тексту пісні або композитор, який створив до віршів музику. Ми знаємо Шевченка і як лірика м’якого, і як філософа глибокого, і як пісняра ласкавого, — але з усієї цієї багатогранності генія ми вбираємо одно — гнів (Павло Тичина, Магістралями життя, 1941, 75); Музику на «Пісню про Зою Космодем’янську» написав видатний пісняр Платон Майборода (Вітчизна, 9, 1968, 167); Твори народних піснярів, казкарів тощо сприймались трудящими лише тоді, коли вони виражали у високохудожній формі ідеї і настрої всього народу (Народна творчість та етнографія, 2, 1962, 9).
2. розм. Той, хто виконує власні пісні. Слава не зів’яне, її струнами прокажуть Піснярі (Павло Усенко, Дорогами.., 1951, 124); Пісню славетний співав їм пісняр, а вони всі сиділи й слухали мовчки (Гомер, Одіссея, перекл. Б. Тена, 1963, 37).
3. перен. Той, хто оспівує, прославляє кого-, що-небудь. Вторгатись у життя — значить бути його активним творцем, глашатаєм, піснярем і трибуном (Літературна газета, 22.V 1952, 1).