ПІШАНИ́ЦЯ, і, чол. і жін., діал.
1. Піша людина. — Кілька років тому проходив повз наше село один.. молодий товариш, пішаниця (Олександр Копиленко, Навколо полум’я, 1961, 5).
Піший-пішаниця, нар.-поет. — людина, що йде пішки. Місто наше росте, а рельєф у ньому такий, що не кожному пішому-пішаниці його під силу подолати… (Максим Рильський, Веч. розмови, 1962, 8); З видзвоном проносяться тачанки, обганяючи валки піших-пішаниць (Олесь Гончар, Таврія, 1952, 34).
2. у знач. присл. пішаницею. Пішки. За отаманом.. Женуть ляхи кіньми Ще й біжать пішаницею (Українські народні думи.., 1955, 87).