ПІСЕ́ННИК, а. чол.
1. Збірник пісень. Пісенники з нотами були рідкісним, але… цікавим явищем, яке відображало ряд особливостей музично-культурного життя Галичини (Народна творчість та етнографія, 3, 1958, 49).
2. розм. Той, хто пише або збирає пісні. Після війни з А. Малишком починає працювати Платон Майборода — учень високоталановитого Левка Ревуцького, природжений пісенник і прекрасний знавець українського музичного фольклору (Народна творчість та етнографія, 4, 1962, 28); Ні до Бернса, ні після нього не було в Англії поета-пісенника, який би з такою майстерністю розкрив через явища природи внутрішній світ людини (Радянське літературознавство, 5, 1958, 78).