ПІРА́Т, а, чол., іст. Морський грабіжник, розбійник. [Долорес:] Він ..жив контрабандою… а часом плавав з піратами… (Леся Українка, III, 1952, 332); На морях купців підстерігали морські розбійники (пірати) (Історія середніх віків, 1955, 73); * У порівняннях. Вночі, скрадаючись, мов пірати, набравши розгін, пройшли [судна] Керченську протоку (Олесь Гончар, II, 1959, 273);
// перен., розм. Той, хто грабує, винищує і т. ін.; поводить себе, як розбійпик. Фашистські повітряні пірати з винятковою люттю накинулись на цю гідростанцію (Яків Баш, На землі.., 1957, 34); Геть з Кореї, гангстери, пірати! Вам помститься звільнений Сеул! (Микола Шеремет, Щастя.., 1951, 4).
ПІРАТ
Тлумачення слова