ПІКНУТИ, ну, неш, док.
1. неперех., розм. Однокр. до пікати. — Добре панові сміятися, — пікнув Свєнціцький крізь сльози (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957, 53).
[І] не (хоч би, ані) пікнути — мовчати, не видаючи плачем, криком і т. ін. болю, жалю. — А того хтось поцілив! ..Ані пікнув, неборачисько! (Іван Франко, VIII, 1952, 319).
2. без додатка, також у сполуч. із сл. слово, розм. Намагатися негативно висловитися про кого-, що-небудь. — Тілько [тільки] ти мені слово пікнеш про батька та матір, я тебе з світа зживу… (Панас Мирний, I, 1954, 162); — Що ж, славне товариство, пожаліємо чоловіка? — ..запитав Іван чумаків.. — Пожаліємо, коли він і слова не пікне в селі, — обізвались чумаки (Михайло Стельмах, I, 1962, 237).