ПІХОТНИЙ

ПІХО́ТНИЙ, а, е. Прикм. до піхота. — Призначили мене в піхотний полк сандружинницею (Петро Панч, В дорозі, 1959, 142); Увійшовши в село, перші піхотні частини, крім води, нічого для себе не вимагали (Ірина Вільде, Сестри.., 1958, 17); Полк був піхотний, але вже не пішохідний (Юрій Смолич, V, 1959, 654); Вилетіла богунська батарея на сільську площу і, швидко поставивши гармати, відкрила вогонь. Піхотні лави зайняли двори (Олександр Довженко, I, 1958, 153);
//  у знач. ім. піхотний, ного, чол. Людина, яка діє пішки, у складі піхоти. Зібрав [Тури] і кінних, і піхотних І всіх для битви шиковав [шикував] (Іван Котляревський, I, 1952, 214); Всі вони не раз чули від нього, як на війні за одним піхотним гналася кістлява смертуха (Леонід Юхвід, Оля, 1959, 39).