ПІ́ЙМАНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до піймати. Були серед привезених то спекулянтки, піймані на гарячому, то злісні сектантки (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 321);
// піймано, безос. присудк. сл. Микита — це був теж коновод із їх товариства. Його піймано, суджено (Гр, II, 1963, 278).
2. у знач. прикм. Якого спіймали. Дівчина билась, як пійманий птах (Андрій Головко, II, 1957, 174);
// у знач. ім. пійманий, ного, чол.; піймана, ної. жін. Людина, яку піймали. Коло людей зростало, заповнювало вулицю, стискало пійманих у лещата (Олекса Десняк, Десну.., 1949, 300).