ПІДСИ́НЕНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до підсинити. Біля самої води гостро пахне сіллю, висихаючими водоростями. Море зараз спокійне, ласкаве, густо підсинене аквамарином (Радянська Україна, 30.VI 1967, 2); Крізь відчинені вікна щедро світить сонце, пустотливими зайчиками відбиваючись на склі любовно оздоблених фотографій, на біленьких, злегка підсинених рушниках (Микола Олійник, Чуєш.., 1959, 26); * У порівняннях. В неї очі чорні, а білки очей великі-великі і наче підсинені синькою (Олесь Донченко, II, 1956, 152).
2. у знач. прикм., перен. Забарвлений у блідо-синій колір або такий, що має синюватий відтінок. Засміялась вона, блиснувши на Івана чорними очима та підсиненими білками (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 62); Рання осінь ще тримала сонце високо в підсиненому небі (Анатолій Дімаров, Ідол, 1961, 113); Ненависним поглядом Дмитро зміряв підсинене веснянкувате обличчя (Михайло Стельмах, II, 1962, 341);
// у сполуч. із сл. око, розм. З синцем, синцями. Іноді й доставалося їй од Максима за ті подарунки: не раз, не два ходила вона з підсиненими очима (Панас Мирний, II, 1954, 135).