ПІДРИВАТИСЯ 1, аюся, аєшся, недок., ПІДІРВАТИСЯ, підірвуся, підірвешся, док.
1. Гинути або руйнуватися від вибуху. — Як ідуть тут кілька полків маршем, то ніяк обгонити передніх, товаришу гвардії майор. Або з’їжджай на узбіччя та підривайся -на мінах, або чешися батогами з іншими їздовими, щоб пропустили (Олесь Гончар, III, 1959, 207); Катер підірвався на міні (Дмитро Ткач, Крута хвиля, 1956, 264).
2. перен. Послаблюватися від чого-небудь. Авторитет підривається;
// Втрачатися, позбуватися (про здоров’я, сили і т. ін.). Здоров’я підривається;
// перев. док., розм. Пошкодити собі внутрішні органи від надмірного зусилля, натуги. — Якби взяти заступом поза тим.. горбом попід самим тином, — сказав Кайдаш.. — Коли б ти знав, то я вже через його [горб] підірвався: мене вже поруха взяла (Нечуй-Левицький, II, 1956, 269); Підірвався він на панській роботі, щось пошкодив усередині (Іван Цюпа, Назустріч.., 1958, 21); — Марусю, не хапай сама лантуха, бо підірвешся (Олександр Копиленко, Вибр., 1953, 134).
3. тільки недок. Пас. до підривати 1 1, 2. Реальними наслідками було хіба лише те, що їх невеличкий маєток львівськими видатками дуже підірвався (Наталія Кобринська, Вибр., 1954, 91).
ПІДРИВАТИСЯ 2, аюся, аєшся, недок., ПІДРИТИСЯ, июся, иєшся, док.
1. Риючи спіднизу або збоку землю, проникати куди-небудь. На городі їжачок Смикав з грядки Бурячок.. Підривався Під боки, Та не зрушився Ніяк з ґрунту Капосний буряк (Михайло Стельмах, Колосок.., 1959, 83); Кількох юнаків, що пробували підритись під колючим дротом й втекти на волю, жандарми вбили на місці (Семен Скляренко, Карпати, II, 1954, 381).
2. перен., під кого, розм. Підступними діями, інтригами шкодити кому-небудь; підкопуватися. — Ходять [люди] кругом, шукають, як би підритися під мене, підкопатися так, щоб я не знав, щоб зразу повалить мене, наступити, перейти, переїхати… (Панас Мирний, I, 1954, 163); Був [Кошарний] завжди вичищений і напрасований, а під нігтями чорніли серпи бруду. Ніби рив десь нору перед тим, як завітати до свого директора. — Цей підриється хоч під кого, — з огидою думала Вероніка (Павло Загребельний, День.., 1964, 56).