ПІДМИ́ТИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до підмити. — Пам’ятаю — поганий був ранок: туман наліг на землю,.. ноги грузли в підмитому водою снігу (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 141); Дітям довелось ще довго продиратися крізь гущавину, обминати велетенські корчі дерев, зламаних бурею, підмитих повіддю (Юрій Мокрієв, Острів.., 1961, 21); Тут, на древній, підмитій водою горі, пішли спогади, розповіді (Олександр Довженко, I, 1958, 337).
2. у знач. прикм. Який частково, перев. знизу зруйнувався або впав внаслідок розмивання ґрунту. Ніколи, мабуть, Псьол лютим не буває… І коли лежить у нім бересток чи дуб, що з кручі підмитої звалився, то не зо зла це зроблено… (Остап Вишня, I, 1956, 152).