ПІДМАНЮВАТИ, юю, юєш, недок., ПІДМАНИТИ, маню, маниш і рідше ПІДМАНУТИ, ману, маниш, док., перех.
1. Манячи, підкликати до себе порухом руки, голови, поглядом і т. ін. Другим разом підманив дядько Захар Якилинку трохи ближче до себе й почав її розпитувати, чи знає вона молитви (Грицько Григоренко, Вибр., 1959, 168).
2. перен. Ваблячи, викликати потяг до себе. Своїм личком білесеньким все підманює (Словник Грінченка); Все то хитрость [хитрість] єсть жіноча Новинкою щоб підмануть; Хоть гарна як, а все охоча Іще гарнішою щоб буть (Іван Котляревський, I, 1952, 207).
3. розм. Те саме, що обманювати. — Не знаю, чому ви мені не вірите: адже ж, самі ви сказали, розмова наша — приватна, і я не маю причини підманювати вас (Агатангел Кримський, Вибр., 1965, 319); [Рогач:] Ти ж мене підманила, Ти ж мене підвела, Ти ж мені, молодому, Вечеряти не дала (Марко Кропивницький, V, 1959, 166);
// Вводячи в оману, спокушаючи чим-небудь, спонукати когось до небажаних дій, вчинків і т. ін. — Нащо ти сюди на згубу Підманив нас за собою? (Леся Українка, I, 1951, 376); Їхали козаки із Дону додому, Підманули Галю — забрали з собою (Українські народні ліричні пісні, 1958, 354);
// Спокушати, зводити (дівчат). Ті були там.., Піддурювали що дівок,.. Що будуть сватать їх брехали, Підманювали, улещали (Іван Котляревський, I, 1952, 137);
// у сполуч. із сл. передчуття, надія і т. ін., перев. із запереч. не, док., перен. Справдитися (про надії, сподівання і т. ін.). Надія озирнулася з настороженим передчуттям, і передчуття її не підмануло: до неї наближався вкрай схвильований Сашко Зарічний (Яків Баш, Надія, 1960, 158); — Любо, це ти? — здивовано, вірячи й не вірячи своїм очам, питається Яків Плачинда і розводить довгими руками. — А моє серце усе віщувало, що зараз побачу тебе. Бач, таки не підмануло… (Михайло Стельмах, I, 1962, 475).