ПІДКО́ЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., ПІДКОЛОТИ, колю, колеш, док., перех.
1. Прикріплювати, приколюючи одне до одного або до чого-небудь. Підколоти довідку до справи;
// перен., розм. Уражати кого-небудь їдким словом, гострим зауваженням або натяком. Таїса знущально підколювала [Василя], називала його чоботом (Антон Хижняк, Невгамовна, 1961, 85); — Радгоспові чи собі робите? — поцікавився я. — А хіба радгоспові так це не собі? — знову підколов мене той самий чолов’яга (Анатолій Хорунжий, Ковила, 1960, 21).
2. розм. Ранити себе, наколовшись на що-небудь. Підколоти ногу;
// Колючи чим-небудь, убивати або ранити кого-небудь. — Підколювали колись одне одного, за межі билися,.. але такого, щоб у криницю хтось дохлого кота вкинув чи іншу погань, зроду-віку не було в нашій Ковалівці (Василь Кучер, Трудна любов, 1960, 173); — Не бійся, — підбадьорював дружка той, що був з ножем, — хапай її за руки, а я підколю (Антон Хижняк, Невгамовна, 1961, 45).