ПІ́ЧКА, и, жін., розм.
1. Те саме, що грубка. В будці горіла невеличка чавунна пічка (Микола Руденко, Остання шабля, 1959, 236); Ніна розпалювала залізну пічку (Євген Кравченко, Сердечна розмова, 1957, 60).
2. Те саме, що піч. Насупроти столу, між череватою пічкою й другою стіною, притулився піл (Панас Мирний, IV, 1955, 287); «Пічка» — так кажуть металурги про свій велетенський сталеплавильний агрегат (Літературна Україна, 4.X 1968, 1).