ПЕ́СИК, а, чол. Зменш.-пестл. до пес 1. Діти помітили на судій собаку й висунулись з васага. — Мамо… мамо! а гляньте, який гарний песик! (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 188); Якась розкохана пані, тримаючи на шворці песика, здивовано зиркнула на залізничника (Михайло Стельмах, Хліб.., 1959, 167); * У порівняннях. [Юда:] Він звик, щоб ми, як песики, лагідно йому дивились в вічі та ловили його слова (Леся Українка, III, 1952, 140).
ПЕСИК
Тлумачення слова