ПЕСТЛИ́ВИЙ, а, е.
1. Який виявляє ласку, любов, ніжність до кого-небудь. Голуба ти наша Прип ять, Мов та мати.. — Скільки тулиться до тебе Срібних рік, пестливих дочок (Павло Усенко, На.. берегах, 1951, 120);
// Який виражає ласку, любов, ніжність; сповнений ласки, любові, ніжності. Мати увечері своїм пестливим голосом нашепче дитині про любов до всього живого (Панас Мирний, II, 1954, 84).
2. перен. Який викликає приємне відчуття; приємний для сприймання (про сонце, вітер і т. ін.). Йому [мешканцю греблі] набридло сидіти цілий день в норі, і зоряне небо та пестливе повітря були бажаною новиною (Юрій Яновський, I, 1958, 55); Він скинув шапку й підставив голову пестливому вітерцеві (Олександр Копиленко, Лейтенанти, 1947, 115).
3. рідко. Те саме, що пещений 2. [Річард:] Я вже був ситий тих пишнот, бенкетів, пестливої венеціанок вроди, облесливих речей венеціанців (Леся Українка, III, 1952, 42); Німіють жалі, зашерхає думка, і бентежну душу, мов пестливу непокірну дитину, чиясь владна й лагідна рука тихо огортає, як пелюшками (Степан Васильченко, I, 1959, 264); Співав [О. Вересай] про втечу із Азова, Про удову та трьох синів.. А то заводив жартівливу, Або глибоко жарт влучав, Коли дворяночку пестливу Бичем нещадним він шмагав (Максим Рильський, III, 1961, 136).
4. лінгв. Який надає слову або висловлюванню емоційного забарвлення — відтінку ніжності, ласки. Пристрасть до зменшених і пестливих форм взагалі характерна для української народної мови і для української пісні (О. І. Білецький, Від давнини до сучасності, I, 1960, 240); У розмовах ввічливий [Хома] і не лихослов.. У його мові переважають пестливі слова: гусятко, поросятко, вербичка, насіннячко, картопелька, пшінце (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 80).