ПЕРИСТИ́ЛЬ, то, чол., архт.
1. Крита галерея, обмежена з одного боку колонами, а з другого — стіною будівлі. На гранітному цоколі височів перистиль біржової будівлі (Олександр Ільченко, Серце жде, 1939, 87).
2. Прямокутний двір, садок або площа, оточені критою колонадою. Багаті будинки [в Ольвії] мали дворики, оточені колонами з неглибокими критими галереями — портиками (перистиль) (Нариси стародавньої історії УРСР, 1957, 255); Широкі та короткі сіни провадять у внутрішній двір — перистиль (Леся Українка, II, 1951, 341).