ПЕРУ́Н, а, чол.
1. У східних слов’ян — бог дощу, блискавки і грому.
2. перен., заст. Грім. А нехай же тебе перун ясний трісне! — лаявся навіть побожний пан Пєнтак, знаходячи в снігу порожню коробку від сигар (Петро Козланюк, Ю. Крук, 1957, 457); * У порівняннях. Коли б кайданів брязкіт міг ударить Перуном в тії за́спані серця, Спокійні чо́ла соромом захмарить І нагадать усім, що зброя жде борця (Леся Українка, I, 1951, 166).