ПЕРСОНІФІКОВАНИЙ

ПЕРСОНІФІКО́ВАНИЙ, а, е, літ. Дієпр. пас. мин. ч. до персоніфікувати. Вірш «В коморі» [В. Кочевського] позначений алегоричністю: тут і «улесливий вівсюг» і «кукіль наляканий» — персоніфіковані образи ворогів пшеничного лану (Вітчизна, 2, 1964, 208); Перехід від літа до осені зображений [у вірші М. Рильського] в персоніфікованих образах місяців — серпня і вересня, які дружньо стискають один одному правиці (Українська література, 10 клас, 1957, 55);
//  персоніфіковано, безос. присудк. сл. Різні, іноді діаметрально протилежні і непримиримі між собою погляди на світ, на людей, на свої обов’язки перед ними персоніфіковано в.. образах [повісті В. Дрозда] (Вітчизна, 4, 1963, 132).
▲ Персоніфікована мова, рідко — наділена індивідуальними рисами, індивідуалізована мова персонажів художніх творів. В романі мова кожної дійової особи повинна бути персоніфікована, тобто — належати тільки їй, будучи одмінна від мови інших персонажів (Юрій Смолич, Перша книга, 1951, 76).