ПЕРСО́НА, и, жін.
1. уроч., заст., ірон. Особа, людина як окрема особистість. Начальник тилів армії Кушкін не раз виявляв симпатію до скромної персони Сидорчука (Юрій Бедзик, Полки.., 1959, 144); До Бреста збирався виїздити і Ян Замойський. Як персону світську, його не запрошували на собор (Іван Ле, Наливайко, 1957, 432);
// Поважна, знатна особа. Сказала раз свиня собі: — Ну, чим я не персона? (Павло Тичина. II, 1947, 152); [Рая:] А що він за така персона? Чому його не зачіпати? (Вадим Собко, П’єси, 1958, 279).
Ваша (твоя і т. ін.) персона, заст., ірон. — ви, ти і т. ін. [Халява:] Даби персоні вашій догодити, Все мусимо найщирше учинити (Марко Кропивницький, V, 1959, 270); — Та ми ж з персоною твоєю Троянський ввесь возили род (Іван Котляревський, I, 1952, 253); Власною персоною — сам (сама) особисто. Шляхом котив фаетон. Лукія злякалась. Чи не молодий граф власною персоною виїхав наздоганяти втікачку? (Олесь Донченко, III, 1956, 72); — А Маковей… ось він власною персоною! (Олесь Гончар, III, 1959, 214); Персона ґрата: а) (дипл.) особа, кандидатура якої на посаду дипломатичного представника в якій-небудь державі схвалюється урядом цієї держави; б) (заст.) взагалі особа, до якої Ставляться прихильно. Отець Аркадій був тоді на вершині свого життєвого розмаху, був «персоною грата» як для комісара поліції, так і для єпископа греко-католицької церкви (Ірина Вільде, Сестри.., 1958, 508).
2. Одна людина, їдець (за столом під час обіду, вечері і т. ін.). Стіл був накритий на дев’ять персон (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 385); Осторонь на столі стоїть на декілька персон непочата вечеря (Степан Васильченко, III, 1960, 222).