ПЕРЕ́РВАНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до перервати. — Так от я й вийшла за нього, — почала перервану кінцем вечері розмову Ольга Семенівна (Гнат Хоткевич, I, 1966, 63); Сон Темара був перерваний якимось ударом у човен (Микола Трублаїні, Хатина.., 1934, 31); Телефонний зв’язок з районом.. перерваний (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 387);
// перервано, безос. присудк. сл. Розмову було без жалю перервано (Юрій Яновський, I, 1958, 187); Зв’язок перервано.
2. у знач. прикм. Розірваний, розтятий і т. ін. Останнім приплив із своїми краянами Федір Андріяка, відчайдушний шибайголова з перерваною губою (Олесь Гончар, Таврія, 1952, 17); Дід пригадав, знайшов перервану нитку [розмови] і знову почав мережити поволі епопею геройську (Володимир Гжицький, Чорне озеро, 1961, 384).