ПЕРЕПУ́ДЖЕНИЙ, а, е, діал.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до перепудити.
2. у знач. прикм. Який перелякався, перепудився. — Се був він, Сава! — кликнула одна молода жінка перепуджена (Ольга Кобилянська, II, 1956, 202); Земля тряслася. Вибухи схоплювалися все ближче. Промчали через садок перепуджені коні в запряжці і без їздового (Олесь Гончар, III, 1959, 86).
3. у знач. прикм. Який виражає переляк. Гриць увійшов до кімнати, поцілував панотця в руку і став оглядати перепудженими очима портрет Снігурського (Лесь Мартович, Тв., 1954, 63).