ПЕРЕПЛАКАТИ, ачу, ачеш, док., розм.
1. неперех. Довго проплакавши, перестати плакати; наплакатися. — Чи переплакала вже? — спитав Ястшембський, виглядаючи з кабінета (Нечуй-Левицький, II, 1956, 79); Наум став читати молитви, а Маруся силкувалася, та не здужала за ним і слова сказати; а він, що скаже слово, то й заллється сльозами, переплаче та вп’ять [знову] чита (Квітка-Основ’яненко, II, 1956, 87);
// Перестати оплакувати кого-, що-небудь. Лежали їхні кості тут, у степовій глухомані, як на морському дні: забуті, замулені, і переплакали вже за ними матері, брати й сестри (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 201);
// перех., перен. Полегшити своє горе, біль, досаду і т. ін. сльозами. А може ще добро побачу? А може лихо переплачу? Води Дніпрової нап’юсь (Тарас Шевченко, II, 1963, 66); Шкода, мовляв, про те й балакать, Чому ніколи більш не буть, Все — кажуть — можна переплакать, Все можна на світі забуть (Павло Грабовський, I, 1959, 148).
2. перех. Плакати протягом якогось часу; проплакати. Цілу ніч переплакав він. І на другу днину плакав (Ольга Кобилянська, I, 1956, 491).
3. перех. Плакати довше або сильніше, ніж хтось інший.