ПЕРЕПЕЛИ́ЧКА, и, жін.
1. Зменш.-пестл. до перепелиця. — Чисть перепелички, а не одривайсь од роботи, — поважно вимовив він (Агатангел Кримський, Вибр., 1965, 404); * У порівняннях. В шумі, в тютюновому диму, як у тумані, пройшла наймичка сіра, як перепеличка (Андрій Головко, II, 1957, 53).
2. перен., розм. Пестлива назва дівчини, жінки (перев. при звертанні) — Чого це ти, сину, так унадився в те поле, що й у неділю не посидиш, дома? — питає Мотря. — Чи ти, бува, не нагледів чого там? — Егеж, нагледів, — сміється Чіпка: — там така перепеличка! (Панас Мирний, I, 1949, 164); Зустрівсь Комар на лузі край села Та й каже, сміючись: — Добривечір, сестричко! А ти вже тут чого, моя перепеличко? (Леонід Глібов, Вибр., 1951, 86).