ПЕРЕГА́Р, у, чол.
1. Те, що перегоріло, залишилося від перегорілого. [Меценат:] Хто знає, друже, чим була та іскра, з якої на землі вогонь з’явився? То, може, був нікчемний перегар, а все ж нам шанувать її годиться (Леся Українка, III, 1952, 451); Дід Овсій витрусив з люльки перегар, набив її тютюном й знову запалив (Василь Земляк, Гнівний Стратіон, 1960, 214).
2. Запах чого-небудь перегорілого. Мотор здригався від залізних конвульсій, штовхав уперед човна, чадив перегаром бензину й масла (Павло Загребельний, Спека, 1961, 270);
// Неприємний запах з рота, смак у роті від випитого спиртного, викуреного тютюну і т. ін. Задушливий, кислий запах самогонного перегару витає над сплячим (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 135).