ПЕРЕБАРАНЧА́ТИ, аю, аєш, недок., розм.
1. кому, у чому і з інфін. Те саме, що заважати. Нанизу по камінні шуміла вода й перебаранчала їй читати (Нечуй-Левицький, III, 1956, 126); Ставши поміж козаками великим паном, Пампушка вже не терпів, щоб йому перебаранчав хтось у будь-якому ділі (Олександр Ільченко, Козацькому роду.., 1958, 35).
2. також без додатка. Перебивати, не даючи говорити. [Мартин:] Мерщій розказуй! Ти з мене печінки витягнеш. [Омелько:] Не перебаранчайте, пане, бо мене зіб’єте з пантелику (Карпенко-Карий, I, 1960, 337); Довго слухала Горпина сваху-щебетуху, довго не перебаранчала і, нарешті, тяжко зітхнула: щось невесело слухалися їй ті речі солодкі… (Любов Яновська, I, 1959, 170); — Ти не перебаранчай, коли я говорю, — неквапно повернув [Левко] широку шию до Волошина (Михайло Стельмах, I, 1962, 59).