ПЕРЦЮВА́ТИ, юю, юєш, недок., розм.
1. неперех., заст. Дуже енергійно робити що-небудь. А він по тій ріллі з конякою перцює, біга (Словник Грінченка);
// Наполягати, вимагати. — А ходімо лиш, жінко,.. одкопаємо гроб та подивимось у ту подушечку, що в ній є, бо вже ж недаремно батько так перцювали, щоб її покласти їм у голови (Українські народні казки, легенди.., 1957, 314).
2. перех. і без додатка, перен. Те саме, що лаяти. — Наш Козак сказав таке слівце, що його ми тут навести й не зумієм, і цей Мамаїв вислів так і пропаде для цікавих до всього нащадків, бо ж ось так умів, перцюючи, висловлюватися тільки він,: рідко да їдко… (Олександр Ільченко, Козацькому роду.., 1958, 44).