ПЕРЧИК

ПЕ́РЧИК, а, чол. Зменш.-пестл. до перець. [Вітровий:] А зараз давай юшку зваримо.. Тут у мене припаси. (Виносить з куреня, ящик, виймає). Ось перчик, цибуля, старе сало… (Олександр Корнійчук, II, 1955, 219);  * Образно. Вона не була поганою, але й не цікавою; не було перчика, не було того, що дає жінці принаду, до якої тягне чоловіків (Володимир Гжицький, Вел. надії, 1963, 102).
♦ З перчиком — те саме, що З перцем (див. перець). — Тоді кортіло Мухаммеду Мать на дурницю діжку меду, А Січ на теє домагання Прислала з перчиком «вітання» (Володимир Іванович, Перебендя.., 1960, 83).