ПЕКУ́ЧИЙ, а, е. прикм.
1. Який надмірно гріє, палить; дуже гарячий, жаркий. Прив’яле, аж посхиляне бадилля од пекучого сонця, піднімалось, неначе спросоння, під свіжою росою (Нечуй-Левицький, I, 1956, 68); Тепер все хмарить і палить, і вітром пекучим несе, але дощу нема (Леся Українка, V, 1956, 54); Сонце все вище й вище. І сьогодні буде такий же пекучий день, як учора (Олесь Донченко, IV, 1957, 9); У темних шахтах, в холодних горах, В пісках пекучих, на бурних водах Підступна й дика, важка й сувора, Не підкорялась рукам природа (Микола Гірник, Сонце.., 1958, 7);
// Дуже великий, сильний (про холод, мороз і т. ін.). Похмуру осінь змінила люта зима з пекучими морозами (Василь Козаченко, Гарячі руки, 1960, 8);
// Який викликає хворобливе відчуття жару, печії, паління і т. ін. Пекуча згага ухопила Христю за серце. Свирид ще багато дечого розказував про село, про селян, та вона вже не слухала нічого (Панас Мирний, III, 1954, 238);
// Який викликає відчуття гострого, різкого болю. В рани глибокі, Рани пекучі Тихо скропіте Роси зцілющі (Микола Чернявський, Поезії, 1959, 74); Все він [ворог] душить, все він глушить, гинуть квіти і трава — це пекуча, це палюча лиходійка кропива (Наталя Забіла, Веселим малюкам, 1959, 36); Андрій обережно провів пальцями по щоці: пекучий біль, немов хто солі підсипав йому туди (Дмитро Бедзик, Огуд. Води, 1959, 20);
// Який викликає гострі смакові відчуття (про перець, часник і т. ін.). Їмбір пекучий на смак і має приємний запах (Українські страви, 1957, 345).
2. перен. Який завдає глибоких моральних страждань, мучить, непокоїть. Все, що чекало її цими днями, здавалось їй таким гірким, таким нестерпуче пекучим, що Гашіца воліла б, аби земля запалась під нею (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 249); Рана палала розпеченим залізом, а важкі й пекучі думи не давали забуття (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957, 39);
// Важкий, болісний, нестерпний (про почуття). Полягали спати. Я й очей не звела: обняли мене думки та гадки, та журба пекуча. Трудно було й здумати, що десь наймичкою маятимусь! (Марко Вовчок, I, 1955, 7); Пекучий гнів обпалив моє обличчя (Михайло Чабанівський, Катюша, 1960, 71); Ніколи ще не проймав її такий пекучий сором (Юрій Шовкопляс, Людина.., 1962, 169);
// Викликаний важкими переживаннями (про сльози). Грубі, пекучі сльози покотилися по його блідому, замученому, порохом припалому лицю (Іван Франко, I, 1955, 366); Вона бреде грузькою стежкою, нічого не бачачи перед собою. Сльози струмками течуть по її обличчю, мовчазні, пекучі сльози горя (Михайло Чабанівський, Балканська весна, 1960, 127);
// Який вражає, дошкуляє. Вона співа — і серця поривання У згуки ті вона перелива, Горять огнем безмірного кохання її пісень пекучії слова (Борис Грінченко, I, 1963, 68); Гумор у В. Чечвянського може звучати по-різному. Різкий і нещадний, пекучий і ущипливий — коли висміюється все віджиле і негативне. Доброзичливий — коли письменник змальовує наших, радянських людей, які, скажімо, в чомусь помиляються (Радянське літературознавство, 6, 1964, 85);
// Гострий, пронизливий (про погляд). Вона прискочила до його страшна, як дика кицька, з перекошеним ротом, з пекучим поглядом (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 23).
3. перен. Який має велике життєве значення; необхідний, невідкладний. Питання про мир є пекуче питання, болюче питання сучасності (Ленін, 35, 1973, 13); Зазначу тільки свою радість, що власне Ви взяли цю справу в свої руки, бо вже давно почувається пекуча потреба в упорядкуванню видань для люду (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 120);
// Який важко побороти, якому важко протидіяти; невідступний. Не малювати, як ми вже твердо переконалися, він не міг. Мусив малювати з якоїсь внутрішньої, пекучої потреби творчості (Василь Козаченко, Гарячі руки, 1960, 73).