ПЕЙЗА́Ж, у, чол.
1. Загальний вигляд якоїсь місцевості, картина природи; краєвид. Обидві гори вкриті травою та подекуди старими рідкими дубами. Між ними глибока узька долина, з проваллям на дні, а через цю долину видніється ціла чудова картина, цілий самостійний пейзаж! (Нечуй-Левицький, II, 1956, 385); Чарівний пейзаж Матроської слобідки в кучугурах зелених садів серед білих сипучих пісків над синню моря вже випливав нам назустріч (Юрій Смолич, Розмова.., 1953, 16); Вулкани і гейзери роблять пейзаж Ісландії неповторним (Наука і життя, 11. 1962, 49).
2. Картина або малюнок із зображенням краєвиду. Тут [у кабінеті] було багато книжок на полицях попід східною і західною стінами, кілька натюрмортів та пейзажів (Натан Рибак, Час, 1960, 639); Одна [картина] — покритий снігом кряж, — Карпат крутий бескид. А та, насупроти, — пейзаж, дніпровський красвид (Іван Гончаренко, Вибр., 1959, 334).
3. тільки одн. Жанр творів образотворчого мистецтва, присвячений зображенню краєвиду; пейзажний живопис. Не може бути сумніву в тому, що Шевченко визнавав пейзаж як жанр мистецтва, але головним предметом художнього зображення він вважав людину (Життя і творчість Т. Г. Шевченка, 1959, 131).
4. Опис, зображення природи в літературі, музиці і т. ін. В тих оповіданнях [І. Франка] розсипані, як і в природі, розкішні картини, ясні, повні сонця, повітря і красок пейзажі (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 38); Малювати картини природи Мирний вчився у неперевершеного майстра пейзажу Тургенева. В більшості випадків автор роману [«Хіба ревуть воли, як ясла повпі?»] створював пейзажі за принципом гармонійної співзвучності їх з настроями, думками, вчинками героїв (Історія української літератури, I, 1954, 391); В документальному фільмі пейзаж має свій внутрішній зв’язок із загальною ідеєю фільму (Мистецтво кіно, 1955, 102).