ПЕДА́НТ, а, чол.
1. Людина, яка суворо дотримується певного способу мислення, порядку, певних звичок, надаючи великого значення формальній стороні справи. Тільки безнадійний педант міг би протестувати проти цих новотворів (Максим Рильський, III, 1956, 77); Брянського він вважав дуже здібним офіцером, але сухим і до деякої міри педантом (Олесь Гончар, III, 1959, 82);
// Той, хто занадто суворий у виконанні дрібних, формальних вимог. Він такий педант, що тільки в руки адресатові віддає рекомендовані листи (Леся Українка, V, 1956, 351).
2. Учений, який нічого не хоче знати, крім своєї науки, формаліст у науці або людина з показовою вченістю, що любить повчати інших.