ПАТЯКАТИ, аю, аєш, недок., перех. і неперех., що, про що і без додатка, зневажл.
1. Говорити багато про щось неістотне, пусте, не варто уваги; базікати, теревенити. — Та хай йому чорт, нащо він мені? Причвалає щовечора й морочить голову… Патякає щось таке, що воно мені зовсім не потрібно (Степан Васильченко, I, 1959, 284); Він так багато патякав про всяку всячину, а того, що мав сказати в першу чергу, так і не сказав (Олекса Гуреїв, Новели, 1951, 101);
// Вести довгу беззмістовну, непослідовну розмову. Засіли [людці] кругом столу коло Чіпчиної горілки; п’ють собі, патякають, люльки цмолять (Панас Мирний, I, 1949, 258).
♦ Язиком патякати див. язик.
2. Поширювати брехливі, небажані для кого-небудь або неправильні чутки. [Карпо:] Підеш з села, почнуть плести, лихословити… Скажуть, певно, тому правда, що про неї та Карпа патякають (Марко Кропивницький, II, 1958, 171).