ПАРШИ́ВИЙ, а, е.
1. Хворий на парші; шолудивий. Нате й мій гріш, та купите дьогтю, бо і у мене паршива голова (Номис, 1864, № 6436); [Єпископ:] Я стерпів образу і ви стерпіть за мене, я благаю. Одна вівця паршива хай не губить заразою отари усієї (Леся Українка, II, 1951, 429).
2. перен., розм. Дуже поганий, гидкий, паскудний. Я твоїй паршивій картопляній ляльці голову зверну (Грицько Григоренко, Вибр., 1959, 32); Полковник промовчав, із ним промовчали всі ветерани, що шукали смерті на полі бою, а не на якійсь паршивій вулиці (Юрій Яновський, I, 1958, 200);
// лайл. Огидний, бридкий (про людину). — Чому ти раніш за це не думав, сопляк ти паршивий? — злісно, з презирством промовила Рахіль, блиснувши на сина сердитими очима (Степан Васильченко, II, 1959, 16); — Юрку! — гукнула мама. — Де ти, паршивий хлопчисько! Іди зараз же сюди! (Юрій Смолич, II, 1958, 77).