ПАРОВИ́К, а, чол., розм.
1. Паровий казан або двигун. Через стіну було чути, як гули машини, шипіли десь далеко паровики (Нечуй-Левицький, II, 1956, 98); Розповідають, що коли він служив у економії Бразуля, то засперечався із прикажчиком, що спинить на ходу маховик від паровика (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 79); * У порівняннях. Все з люльки [Карпо] пахкає, та все пахкає, мов паровик… (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 305).
2. Те саме, що паровоз. На вокзалі — лемент гудків: спішно перетягаються паровики й вагони на лівий берег Дніпра (Василь Еллан, II, 1958, 42).