ПАРОКСИ́ЗМ, у, чол.
1. чого і без додатка. Сильний приступ, раптове загострення якої-небудь хвороби. Поки дописала листа, Оксані поліпшало і жар пройшов, видно, пароксизм минув (Леся Українка, V, 1956, 307); Тіц, зціпивши зуби, раптом почав дрібно тремтіти в нападі м’язового пароксизму (Олександр Довженко, I, 1958, 359); * У порівняннях. Він був немов у пароксизмі — груди підносилися і опадали швидко,.. перед очима все крутилося (Іван Франко, V, 1951, 248);
// перен. Раптовий приступ якого-небудь сильного душевного збудження, сильного почуття і т. ін. І зовнішній вияв його. Я було встаю й мушу одягаться та чепуриться, щоб вволить його дурну волю та йти з ним, куди потягне його пароксизм нудьги (Нечуй-Левицький, I, 1956, 608); Пан Вавжак шепнув їй щось на вухо, що викликало в неї справжній пароксизм сміху (Ярослав Галан, Гори.., 1956, 144);
// перен. Гострий, раптовий вияв чого-небудь. — Що за дивний у них пароксизм книголюбства! (Олесь Донченко, V, 1957, 308); В жорстокі часи розгулу самодержавної тиранії і пароксизмів загниваючого кріпосництва Добролюбов висував і відстоював ідею селянської революції (Радянська Україна, 29.X 1961, 3).
2. геол. Різке посилення діяльності внутрішніх сил Землі, що викликає горотворення, магнетизм і т. ін.